День Гідності та Свободи

Сценарій

з  нагоди Дня Гідності та Свободи, відкриття меморіальної дошки

загиблому в АТО  односельцю

Місце проведення – Гульська загальноосвітня школа.

Дата проведення – 20 листопада 2015 року.

Час проведення – 10.00

1.      Біля входу в школу на фасаді накрита тканиною пам’ятна дошка, знизу – стіл накритий скатертиною.

2.      По обидва боки дошки, біля столу державний прапор та прапор району. Біля прапорів почесна варта (учні-старшокласники школи).

3.      Учні та учителі школи вишикувані на лінійку.

4.      Запрошені стоять окремо, серед яких батьки та рідні загиблого, друзі.

5.      Ведучі стоять біля входу в школу.

   Озвучення (відділу культури) – підключені мікрофони.

Керівництво району, Гульський сільський голова, керівництво школи, священик стоять біля входу в школу (неподалік від ведучих).

Ведуча:

Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права!

Ведучий:

Україна не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найтяжчі випробування, коли гинули не сотні і тисячі, а мільйони її дочок і синів.  На довгому історичному шляху, який пройшла наша країна, було чимало складних і суперечливих подій.

Ведуча:

У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності, свободолюбний український народ вкотре доводив, що ми нащадки славних запорозьких козаків і наш національний дух не зламати.

Ведучий:

Ми  українці – нація Тараса,

Ми -  сагайдачні і кармелюки,

Коли прийшли ми – не полічиш часу,

Ми древні і безсмерті, як віки.

Ведуча:

Ми сильні, нас нікому не здолати,

Не покривити наші язики.

Бо є Шевченко майже в кожній хаті,

Є Сагайдачні і Кармелюки!

Ведучий:

Український народ ніколи не був народом завойовником, руки українців не осквернив загарбницький меч, наша совість не заплямована чиїмось сльозами, пригніченням людської гідності. Якщо й брали ми до рук зброю, то лише для того, щоб захищати свій рідний край.

Ведуча:

Ми великий народ, але ніколи цим не хизувалися і завжди поважали чужу волю і незалежність, ніколи не ступали за чужий поріг незваними гостями. Український народ зневажали сильніші, знущалися, мордували, катували. Але вільний дух нескореного народу постійно тлів під попелом неволі, а коли було вже зовсім несила терпіти  –  спалахувало полум’я непокори і помсти.

Ведучий:

Горіло те полум’я в часи Коліївщини, на Запорізькій Січі, під Берестечком, Пиловцями, Корсунем, Жовтими Водами. Спалахнуло і з новою силою загорілося в Києві на Майдані Незалежності восени 2004 року та в листопаді 2013-лютому 2014 роках. У листопаді 2013 року українці вийшли на Майдан з рішучим наміром відстояти  своє бажання бути частиною Європи.

Ведуча:

Україно моя! Крига скресла, реве течія,

Пролітають хвилини жадані.

Україно моя, Україно моя!

Україна стоїть на Майдані.

Ведучий:

Хай свобода святая в серця пророста,

Ці хвилини для нас Богом дані.

Встали села й міста, Україна свята

Піднялась на найвищим Майдані. 

Ведуча:

Завдяки подіям, які розгортались в центрі столиці, український народ відчув в собі силу, яка може змінити майбутнє нашої держави. В нас прокинулось відчуття гідності, відваги, безстрашшя та самосвідомості.

Ведучий:

Майдан, який розпочався 21 листопада 2013 року у Києві,  дістав назву Революції Гідності і став свідченням нового етапу формування суспільної свідомості.  Саме тому 21-е листопада, згідно Указу Президента України,  щорічно відзначатиметься як День Гідності та Свободи.

Ведуча:

Уособленням української єдності, символом незламного духу нашого народу, була і є духовно-патріотична пісня, в якій сконцентрована жива історія народу, прагнення до волі.  Цю величаву пісню, слова якої змушують нас підніматися, зачувши її перші акорди, з трепетом душі слухати мелодію, яка кличе до високого і світлого, з гордістю співали на Майдані, з гордістю співають усі українці. 

                                                                    (звучить гімн України)

Ведучий:

Боротьба за українську державу – це свята і благородна місія, яку усвідомлено, усім серцем, визначає для себе людина  хоробра та сильна духом, котра з готовністю йде на самопожертву заради цієї високої мети.

Ведуча:

У нелегкий час, який зараз, на жаль, панує в країні, саме такі хоробрі та сильні духом захищають територіальну цілісність нашої держави, роблять усе можливе і неможливе, іноді понад людських зусиль, щоб наша Україна жила.

Ведучий:

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Ведуча:

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями стоять насторожі.

Ведучий:

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкриті ганьбою.

                      (Пісня «Гімн українських націоналістів»)

Ведучий:

Наші військові є втіленням справжньої свободи – без компромісів та меж,  прикладом героїзму, мужності та стійкості.  І нині вони продовжують виснажливу боротьбу за незалежність, часто, на жаль, ціною власного життя.

Ведуча:

Під час  проведення  військових дій на Сході України   втрачено  кілька тисяч життів солдат та мирних жителів, серед яких наші земляки, випускники Гульської школи, які віддали  своє життя  за волю та свободу рідної держави:

-          Чечет Юрій Васильович, сержант 30-ї окремої механізованої бригади, призваний на військову службу по мобілізації;

-          Подолянчук Василь Володимирович,   старший сержант   12   інженерного полку, проходив    військову  службу за  контрактом;

-           Луцько Богдан Вікторович, сержант 30-ї окремої механізованої бригади, кулеметник із легендарного танкового екіпажу, яким керував 24-річний житомирянин старший лейтенант Артем Абрамович.

Ведучий:

Минуло небагато часу, як ми відкривали пам’ятну дошку двом загиблим героям Юрію Чечету та Василю Подолянчуку, сподіваючись, що запанує мир в Україні, і наших героїв  вшановуватимуть не посмертно.

І ось сьогодні ми знову відкриваємо пам’ятну дошку ще одному герою Богдану Луцьку, який загинув, відстоюючи територіальну цілісність держави.

Ведуча:

У зв`язку з подіями, які розгорнулися в Україні, у березні 2014 року Богдан став на захист рідної Вітчизни.

Загинув 12 серпня 2014 року під час танкового бою біля села Никифорове Сніжнянського району Донецької області. І лише 11 вересня 2015 року знайшов свій останній прихисток у рідній Гульській землі.

Ведучий:

Указом Президента України № 568/2015 від 5 жовтня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Ведуча:

Просимо голову районної державної адміністрації Володимира Володимировича  Михнюка та заступника голови районної ради Дмитра Вікторовича Рудницького відкрити пам’ятну дошку.

(Під звуки мелодії «Плине кача» голова райдержадміністрації та заступник голови районної ради знімають тканину та кладуть квіти).

Ведучий:

Пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на вівтар незалежності, свободи, гідності  та державності. Схилімо голови перед їх світлою пам’яттю. Вшануймо їх хвилиною мовчання. Вічна пам'ять загиблим героям!

(Звуки метроному. Хвилина мовчання)

Ведуча:

Освячення пам’ятної дошки воїну, який віддав своє, виконуючи військовий обов’язок по захисту суверенітету та територіальної цілісності України, Луцьку Богдану Вікторовичу проводить Настоятель Свято-Миколаївського храму с. Гульськ Отець Ігор.

(Після освячення дошки)

Ведучий:

Скільки б років не відходило у вічність, але людська пам'ять буде берегти в своїх глибинах те, що змушує серце не лише озватися радістю, а й здригнутися від невимовного болю співчуття до них, чиє життя було коротке, обірване чи осиротіле.  Народна біда ніколи не забудеться,  вона застерігає, навчає бути чесними перед героями днів минулих, бути гідними синами і доньками своєї Неньки України.

Ведуча:

До слова запрошується голова районної державної адміністрації Володимир Володимирович Михнюк.

(Виступ голови райдержадміністрації)

Ведучий:

До слова запрошується заступник голови районної ради Дмитро Вікторович Рудницький.

(Виступ заступника голови районної ради)

Ведуча:

До слова запрошується Гульський сільський голова

Добровольська Лариса Миколаївна

(Виступ сільського голови)

Ведучий:

Пам'ять!.. Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із фотокартки, втіленої в мармурі та граніті. Пам'ять живих – це продовження  життя тих, хто переступив поріг вічності, чиї душі з небесної височини дивляться на нас. І ми пам’ятатимемо про їх жертовність.

Ведуча:

Вони ідуть на небо рівним строєм.

Ще зовсім юні і літами биті.

Відлунням болю чується «Герої!»

І губиться в задимленій блакиті.

Ведучий:

Сам Бог відкрив для них ворота раю,

І янголи в скорботі нахилились.

Туди рабів, напевно, не пускають,

А ви життям за волю розплатились…

Ведуча:

Лишень погляньте в небеса щоночі,

Нові зірки яскраво засвітились.

А може дивляться героїв наших очі

І просять, щоби ми за них молились?

Ведучий:

Щоб струни пам'яті не вкрилися снігами,

Про тих, хто не зігнув в бою коліна,

Почуйте серцем: «Ви не плачте, мамо,

Вмираю, щоб не вмерла Україна…»

(Пісня «Біля тополі», присвячена військовим, що загинули в Україні

у виконанні гурту «Чарівниці»)

Ведуча:

Моральні чесноти, почуття гордості за свій народ, національну свідомість та патріотизм, милосердя, готовність прийти на  допомогу другові – ось ті найкращі риси, якими наділили Богдана і батьки, і учителі Гульської школи. 

Шановні  Вікторе Івановичу, Олено Миколаївно та Ольго Петрівно,   прийміть низький уклін, ці квіти та слова глибокої вдячності за сина та чоловіка, який не шкодуючи власного життя, захищав кордони України.

(Учні школи вручають квіти батькам та дружині).

Ведучий:

До слова запрошується директор Гульської загальноосвітньої школи Гаврилюк Василь Іванович.

(Виступ директора школи).

Ведуча:

Небеса забирають найкращих. Проте зовсім це не радує тих, хто залишається топтати ряст на цьому світі. Але потрібно знаходити сили у собі уже для того, щоб було кому помолитися Всевишньому за їх вічний спокій, за мир у нашій рідній Україні. 

Ведучий:

Ми молимось за нашу Україну,

За мир і спокій у містах та селах,

За нашу мову – щиру солов’їну,

За тишу й затишок в людських оселях.

Ведуча:

Ми молимось за кожного солдата,

Ми молимось за мир в усьому світі.

Сьогодні – ще одна страждає мати,

Сьогодні – ще одні нещасні діти.

Ведучий:

Ми молимось за єдність України,

Щоб знали вороги – нас не здолати!

Не витіснити із сердець свободи

І волі нашої ніколи не зламати!

Ведуча:

Так нашій країні довелося багато чого пережити: і підступні зради, і  страшну розпуку, і нелегкі роки поневолення,  і криваві війни.  І нині нова українська держава будується в дуже складній боротьбі.

Ведучий:

Та ми вистоїмо, бо земля наша хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята. Ми воскреснемо, бо світить нам  у віки  пророцтво Тараса Шевченка: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».  Ми воскреснемо, бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо хай пошле нам силу для життя!

Ведуча:

Молитва плаче на вустах,

І плачуть на іконах квіти

Моя країна у сльозах,

Але ми будем, будем жити!

Ведучий:

Не плачте, з вірою в душі.
Не плачте, з правдою у серці.

Я вірю,  скоро крізь дощі

Оця свята земля воскресне!                     

                             (Звучить мелодія пісні «Молитва за Україну»)

Ведуча:

(Під звуки мелодії говорить)

Прошу усіх присутніх покласти квіти до пам’ятної дошки.

                             (Під звуки мелодії присутні кладуть квіти).

Звучить Гімн українських націоналістів