Складові самоосвітньої компетентності учнів

Складові самоосвітньої компетентності

(володіння мовою, уміння керувати увагою,  володіння прийомами запам’ятовування)

На сучасному етапі розвитку освіти актуальним стає формування самоосвітньої компетентності учнів у процесі навчальної діяльності.

Самоосвітня компетентність формується з таких складових.

1. Навчально-організаційні уміння (працювати за алгоритмом, самостійно складати алгоритм, гігієна праці, самоконтроль, самооцінювання, уміння працювати в колективі).

2. Навчально-інформаційні уміння (робота з підручником, володіння різними способами читання, складання плану, рецензій, конспекту, уміння користуватися бібліотекою, проводити спостереження, експеримент).

3. Навчально-комунікативні уміння (володіння моно-та діалогічною мовою, уміння керувати увагою, володіння прийомами запам'ятовування інформації).

4. Навчально-інтелектуальні уміння (аналіз, синтез, означення понять, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення, абстрагування, уміння відповідати на запитання, виконувати творчі завдання

Розвиток діалогічного мовлення молодших школярів

 Велика увага в  Програмі середньої загальноосвітньої школи 1-4 класів з української мови надається питанням оволодіння учнями вміннями орієнтуватися в ситуації спілкування, зв’язно, логічно, послідовно викладати думки. Саме цим пояснюється потреба в якісному навчанні школярів діалогічного мовлення.

У молодшому шкільному віці відбувається інтенсивне засвоєння дітьми лексики, граматики (відомостей про граматичні форми), елементів синтаксису (відомостей про нескладні синтаксичні конструкції), а також відомостей про інтонування речень і текстів. Розвиток мовлення, у тому числі й діалогічного, слід поєднувати з вивченням відомостей з фонетики, граматики, правопису.

  Діалогічне мовлення школярів необхідно збагачувати новими словами. На уроках учитель повинен проводити словникову роботу, постійну увагу приділяючи визначенню рівня сформованості в дітей основних навичок говоріння.

 Говоріння має бути правильним, свідомим, виразним.

Усне мовлення учнів має бути грамотним, виразним, емоційним, що передбачає:

·                   розпізнавання ними відтінків лексичних значень слів, словосполучень, фраз та усвідомлення змісту всієї розповіді;

·                   уміння в темпі, нормальному для сприймання співрозмовником, передати, доповнити, продовжити сказане чи почуте, застосовуючи художні засоби виразності, та вживання синонімів із метою уникнення повторення слів;

·                   знання дітьми норм етики спілкування.

   Навчання школярів мовлення, зокрема діалогічного, ґрунтується на врахуванні педагогічних закономірностей і  таких лінгвометодичних принципів:

·    взаємозв’язок у навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів;

·    функціонально-комунікативна спрямованість;

·    стилістична диференціація;

·    взаємозв’язок  розвитку усного і писемного мовлення;

·    оцінка виразності мовлення;

·    розвиток чуття мови;

·    взаємозв’язок мовлення і мислення;

·    системний підхід до мовленнєвого розвитку;

·    активне керівництво процесом розвитку мовлення; безперервність і наступність в мовленнєвому розвитку;

·    оптимізація у виборі методів, прийомів та засобів навчання мовлення.

В учнів початкових класів  необхідно сформувати такі вміння:

·                   складати діалог на задану тему;

·                   використовувати формули мовленнєвого етикету («ввічливі» слова, українські форми звертання тощо);

·                   дотримуватись правил спілкування (не перебивати співрозмовника, заохочувати його висловлювати свою думку, зацікавлено й доброзичливо вислуховувати);

·                   додержувати норм літературної мови.

Уміння керувати увагою

         У молодших школярів зростає обсяг та стійкість уваги. Сприяють стійкості уваги: значущість навчального матеріалу, інтерес до його змісту, доступність навчальних завдань, вміння вчителя організовувати навчальну діяльність усіх учнів класу.

Уява. У молодшому шкільному віці у дітей багата, яскрава, бурхлива відтворююча уява. Діти легко уявляють казкові країни, казкових героїв.

Особлива увага приділяється формуванню та розвитку творчої уяви. На основі власного життєвого досвіду у дітей з’являються нові образи і діти переходять на вищий щабель – від простого довільного комбінування переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Вчитель для цього використовує творчі завдання: придумати кінець казки чи оповідання, уявити місто через 100 років, описати життя на іншій планеті, описати картину чи героя тощо.

Мислення. Під впливом навчання відбувається перехід від пізнання зовнішньої сторони подій до пізнання їх сутності. Мислення молодших школярів починає відображати істотні властивості та ознаки предметів та подій, що дає можливість робити перші узагальнення, висновки, проводити перші аналогії, будувати елементи умовисновків. На цій основі починають формуватися перші наукові поняття.

В цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного мислення. Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні задачі, виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях, умовисновках.

Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення. Вчитель повинен проводити спеціальну роботу, спрямовану на формування у молодших школярів умінь групувати, класифікувати об’єкти, узагальнювати засвоєні знання і використовувати результати цих узагальнень в нових пізнавальних і практичних ситуаціях.

Володіння прийомами  запам’ятовування інформації

Пам’ять. Пам’ять молодших школярів розвивається перш за все у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті.

Значно зростає довільне запам’ятовування і довільне відтворення матеріалу.

При цьому діти використовують найпростіші способи довільного запам’ятовування і відтворення (переказування). Їм важко переказувати з використанням готового плану, групувати матеріал за смислом.

Поряд з розвитком довільної пам’яті розвивається і мимовільне запам’ятовування, набуваючи нових якісних особливостей.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам’ятовування навчального матеріалу. Під впливом навчання формується логічна пам’ять. При цьому саме від вчителя залежить її ефективність. Єдиний правильний шлях – спочатку забезпечити розуміння (аналіз, порівняння) навчального матеріалу, а вже потім – заучування.

У процесі засвоєння знань важливо дбати не тільки про якість розумових операцій, а й про тривалість збереження в пам'яті результатів праці, адже без міцних знань не може бути й мови про розвиток дитини: мислення і пам'ять тісно взаємопов'язані. Серед засобів, які забезпечують міцність знань, умінь і навичок, повторенню належить виняткова роль, оскільки воно виконує незамінні функції у навчальному процесі: запобігає забуванню вивченого; допомагає актуалізувати здобуті раніше знання для успішного і якісного усвідомлення нового навчального матеріалу; дає змогу сформувати й удосконалити практичні навички й уміння, уточнити і поглибити засвоєне, узагальнити і систематизувати знання, виявити та ліквідувати прогалини у знаннях і вміннях учнів.

У дидактиці встановлено, що засвоєння навчального матеріалу має концентрований характер, за якого знання переходять у короткотривалу (оперативну) пам'ять, де інформація зберігається протягом обмеженого інтервалу часу і лише частково переходить у довготривалу пам'ять. Отже, більшість засвоєного навчального матеріалу поступово забувається. Тому, щоб запобігти забуванню, необхідно перевести знання у довготривалу пам'ять, тобто здійснити запам'ятовування, що вимагає організації різних видів повторення.